Заповіт

Порядок складання заповіту

    Столична юстиція консультує щодо захисту прав українців у різних життєвих ситуаціях.

 Життя швидкоплинне, а його закінчення непередбачуване. Тому варто завчасно подумати про своїх родичів та своє майно, долю якого після смерті потрібно буде вирішувати. Захистити своїх родичів від суперечок, а майно від «розпилювання» можна досить просто – склавши за життя зоповіт.

Що це за документ, яка процедура його складення та що саме у ньому можна передбачити?

       Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України заповітом  є  особисте  розпорядження  фізичної  особи  на випадок своєї смерті. Право на заповіт має  фізична  особа  з  повною  цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.  Вчинення заповіту через представника не допускається.

        Заповідач може призначити  своїми  спадкоємцями  одну  або кілька  фізичних  осіб,  незалежно  від  наявності  у нього з цими особами сімейних,  родинних  відносин,  а  також  інших  учасників цивільних відносин. Заповідач  може  без  зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

      Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у  спадщині.  Чинність  заповіту щодо  осіб,  які  мають  право  на  обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

       У  разі  смерті  особи,  яка  була  позбавлена  права   на спадкування,   до  смерті  заповідача,  позбавлення  її  права  на спадкування втрачає чинність.  Діти (онуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Заповідач має право охопити заповітом права та  обов'язки, які  йому належать на момент складення заповіту,  а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

       Заповідач має право скласти заповіт  щодо  усієї  спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права,  до спадкоємців,  яких він  призначив,  переходить  та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність  заповіту  щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

      Заповідач може зобов'язати спадкоємця до  вчинення  певних дій  немайнового характеру,  зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до  вчинення  певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.   

   Малолітні,  неповнолітні,  повнолітні  непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують,   незалежно від змісту заповіту,  половину частки,  яка належала   б   кожному   з  них  у  разі  спадкування  за  законом (обов'язкова частка).

       До обов'язкової частки у спадщині  зараховується  вартість речей   звичайної   домашньої   обстановки   та  вжитку,  вартість заповідального відказу,  встановленого на користь особи,  яка  має право  на  обов'язкову  частку,  а  також  вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.      

     Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи,  яка призначена у  заповіті,  наявністю  певної  умови,  як пов'язаної,  так  і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців,  проживання  у  певному  місці,  народження   дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена  у  заповіті,  має існувати на час відкриття спадщини.

        Подружжя  має  право  скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.  У   разі  складення  спільного  заповіту  частка  у  праві спільної  сумісної  власності  після  смерті  одного  з   подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя  дружини  та  чоловіка  кожен  з  них  має  право відмовитися   від   спільного   заповіту.  Така  відмова  підлягає нотаріальному посвідченню. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.